Карпати

\| ГОЛОВНА	\| ПРО АРХІВ	\| АРХІВ
\| MAIN PAGE	\| ABOUT	\| ARCHIVE

\| ГОЛОВНА	\| ПРО АРХІВ	\| АРХІВ
\| MAIN PAGE	\| ABOUT	\| ARCHIVE

Я була студенткою класу фортепіано у Львівському музичному училищі. Це був перший похід в гори, на котрий мене і моїх друзів організувала моя мама, художниця Катерина Немира.
Звичайний похід, з наплічниками, наметами, готуванням на вогні та іншими пригодами. Пригадую це як сон - після довгого переходу ми зупиняємося на горі, просимо води та хвилину відпочинку. Теплий літній день заливає сонцем все навколо, на призьбі своєї хати сидить жінка і співає. Я слухаю цей її спів і розумію, що нічого не розумію. Звідки такий голос? Мʼякий, теплий, ніби зітканий з сонячного золота. Що це за ритм? Що за орнаменти? Я витягую зошит, малюю нотний стан і починаю намагатися написати „диктант“, вловити, зафіксувати, зрозуміти цей спів. Звичайно, занотоване не збереглося. Я не пригадую де це було і хто співав. Залишився схожий на сон спогад і якесь незрозуміле мені бажання вернутися до цієї криниці. Ще і ще.

Повернутися вдалося завдяки запрошенню театру Ґардженіце, під час їхньої подорожі на Гуцульщину у 1991 році. Тоді я навчилася, що можна не лише збирати матеріали, але і влаштовувати імпровізовані зустрічі „gatherings“, „вечорниці“, обдаровуючи один одного співами, танцями, розповідями.

До 1993 року я не мала власних пристроїв для запису, тому єдиними записами, котрі маю сьогодні - це фільми зроблені англійським режисером Tony Hill та польським режисером Яцком Петрицьким.

Решта записів, багатющий матеріал зберігається в архівах Ґардженіц. На превеликий жаль, під час подорожей з театром Ґардженіце, я не мала можливості вести свої записи. Більшість матеріалів маю лише у формі нотаток, самі ж записи зберігаються в архіві театру і, сподіваюся, можуть бути доступними для зацікавлених.

Лемківські пісні були одними з улюблених в репертуарі хору Львівського університету „Черемош“. Це саме в Черемоші я навчилася культової сьогодні „Пиємо, пиємо“, а також „Моя мила шудри-тудри“, „Як я село грабала зелене“, та „А ти, дівча, як ся маш“.

На Лемківщину ж я змогла поїхати багато років пізніше теж з театром Ґардженіце. Під час однієї з подорожей я познайомилася з легендарною лемківською співачкою Юлією Дошною.

Ще пізніше, під час праці над проєктом „Склави. Пісні емігрантів“ в Празі, я познайомилася з унікальним колективом ПОЛЯНА з села Орябина під проводом Анни Деревʼянікової.

На Покуття я також їздила в подорож організовану американською режисеркою Вірляною Ткач. До слова, це саме завдяки Вірляні стали можливими багато моїх експедицій, вона почала першою вчити мене систематизації записів, це вона разом з поетесою Вандою Фіпс робила переклади пісень, і влаштовувала майстер-класи в Нью-Йорку, закохуючи в нашу прадавню культуру американців.

Збираючи матеріал для проєкту „SONG TREE“, етнографиня Ярина Турянська організувала подорожі в села Потічок, Уторопи, Сарни. Кінематографістка Андрея Одежинська зробила пізніше чудовий документальний фільм про бабусю-мольфарку, котру ми зустріли в селі Уторопи.

АУДІО
За цим посиланням можна слухати онлайн або завантажити з гугл диску (частинами або окремими папками).

ВІДЕО