Полтавщина

\| ГОЛОВНА	\| ПРО АРХІВ	\| АРХІВ
\| MAIN PAGE	\| ABOUT	\| ARCHIVE

\| ГОЛОВНА	\| ПРО АРХІВ	\| АРХІВ
\| MAIN PAGE	\| ABOUT	\| ARCHIVE

Про легендарну Крячківку я чула багато від співаків колективу київських етномузикологів (-гинь) „ Древо“. І ось в 1993 році ми з режисером з Англії Полем Алайном (Paul Allain) ми вирушаємо в першу подорож-приготування майбутньої експедиції з театром Ґардженіце і в Крячківці „випадково“ зустрічаємо на вулиці Надію Роздабару. Починаємо розпитувати про співаків (-чок). Ніколи не забуду як, чуючи її мову, Поль запитав, чи вже витягати диктофон, чи вона вже співає?

Як і для багатьох в Україні, співаки та співачки з Крячківки стали моїми вчителями (-ками). Саме там я зрозуміла, що переймаю від них не лише пісні, тексти, ноти, спосіб співу, а щось таке, що важко назвати та чого не можна затримувати лише для себе - бо це саме життя і „те найголовніше“ - як сказала баба Ганна Левада - любов.
Галина Якимівна Попко колись зауважила, що „виспівала тобі все моє життя“.
Федір Роздабара повторював, що пісню треба любити, треба її носити так довго в серці, аж знатимеш, як співати. Бо це пісні наших прадідів, і ми їх сприймаємо усім серцем, душею, усім своїм „существом“.

АУДІО
За цим посиланням можна слухати онлайн або завантажити з гугл диску (частинами або окремими папками).

ВІДЕО